11. ЧИСТИЙ — БІЛИЙ (Жильний, Страсний, Вербний) ТИЖДЕНЬ
Понеділок
Вівторок
Середа
Страсний четвер
"Баби"
Страсна вечеря
Велика п'ятниця
Велика субота
...У ці дні клопоти в самім розпалі: жінки так зайняті, що не вистачає часу й заснути; вночі й удень — праця; паски печуть, поросята. А поки ще начинки заготовить! Там писанки пишуть, крашанки красять; дивись, і витирати пора. А там... не оглянулась, а вже й Христа дочиталися. Хапайся-хапайся! Пора вже святити... Боже, Боже! Отут-то колотні, яка не вправилась абощо...
Останній тиждень перед Великоднем носить декілька назв: Білий, Жильний, Чистий та Вербний, в Галичині — Вербний або Шутковий. Чистим називали цей тиждень в давнину, бо протягом цього тижня очищали вогнем та водою хату, господарство, рід, а пізніше — село; все господарство повинно було очиститись перед Великим днем від усякої нечисті, від лихих сил, від бруду, від зимової луди. Хата мусіла бути очищена, вимазана-вибілена; всі лавки, столи, начиння — випарене, вимите; білизна — попрана до останньої ганчірки.
Хліви, комори, обори, стайні, кошари, подвір'я, клуня (стодола) — все прибиралось, всюди виміталось, чистилось, упорядковувалось після зими; „чистителями й святителями" — вогнем і водою, ізганялось усе лихе, недобре...
Усі дні чистого тижня були зайняті, робота розподілена так, щоб до Великодня головні праці в полі та городі до четверга — були закінчені.
Уранці мати будила доню, коли така була, милися сами й починали „водою" очищати хату — білили стелю, стіни, піч, вимазували у печі, в челюстах, на припічку, та долівку виказували жовтою глинкою, а підводили червоною навколо. Далі мили стіл, лави, мисник, сволок, гради, вікна, двері, одвірки. Решту часу витрачали на працю в городі. Деякі городні рослини мусіли бути до великого четверга посіяні, грядки впорядковані.
Господар основне мусів до великого четверга закінчити з головними польовими роботами. Так проходив понеділок чистого тижня.
У господині цей день був зайнятий „по вуха". Усе, що тільки було в хаті, до останньої ганчірки, мусіло бути попране, висушене й покачане. Після прання господиня продовжувала роботу в городі.
Господар працював у полі, а коли був час — готував сухі дрова ,,під паску", прибирав обори, стайні, кошари та хліви.
Господиня вже з вівтірка готувала, відбирала яєчка для фарбування (крашення). Писанки ж писали дівчата, коли були такі в родині, та господині; коли ж не було в родині дівчат, то писала сама господиня; викінчувались писанки в перших три дні чистого тижня.
Господиня продовжувала роботу попередніх двох днів — закінчувала з садженням города, мащінням хати всередині й зовні, пранням тощо. З середи готувала для свячення паски та взагалі святочне; готувала святочну білизну та одяг для всієї родини.
Господар закінчував працю в полі, а по закінченні — прибирав, робив лад на подвір'ї, в клуні, коморі, на дровітні, в возовні — всюди.
До чистого, чи жильного четверга господарі мусіли закінчити з важкою працею в полі, городі; з побілкою хати, пранням тощо, бо вже казали, що з четверга „свята надходять" і початок великодніх свят вважали з четверга.
А. Свидницький у своїй праці: „Великдень у подолян" каже:
„Прослідкуєм це, скільки можливо. Почнемо з жильного (великого) четверга, — він близький до Великодня, а ми про Великдень і говоримо".
До полудня у чистий четвер закінчують усі важкі роботи в хаті й надворі. Господині зранку закінчують білити (мастити) хату зовні, вимащують призьбу жовтою глинкою, підводять — червоною, а стіни — білою.
Після полудня господиня вже порядкує в хаті та в сінях. У хаті: закладає рушники за образи, заквітчує васильками, ласкавцями та кудрявцями; розвішує рушники на кілках на стінах, розмальовує комин, а в деяких місцевостях — і стіни.
Отже, до обіду в четвер уже не працюють ані в полі, ані на городі. Не можна рушати землі, „щоб не присипати душу".
У четвер господар з допомогою господині готує „трійцю" та сучать свічки. Для цього розігрівається віск у челюстах, розминається на блин. Господиня тримає гнота, а господар руками розкачує, чи краще сказати викачує свічку за свічкою. Найбільші й найдовші свічки воскові „викачують" для „трійці". Решту свічок „викачують" розміром менші, але з розрахунком, щоб з ними простояти на „Страстях" та в п'ятницю на Плащаниці й щоб ще залишились, як „громничні".
Трійця готувалась у деяких місцевостях перед Водохрищами, в інших перед Спасом, Днем урожаю, але в більшості трійця готувалась у чистий четвер. У передхристиянські часи трійця готувалась у день Мертвецького чи Навського Великодня, що тепер збігається з страсним четвергом. Готувалась трійця так: сукали три великих (грубих і довгих) свічки. Ці свічки вкладали в китицю сухих „маковейських", „купальських" та „зеленосвятських" квітів-зілля. Склад квітів: васильки, матошник, кудрявці, цвіклушка, ягоди калини, ласкавці, квіти польові й лісові. З цією трійцею господар стояв з засвіченими свічками на Страстях, на Плащаниці й на Великодній утрені. Але трійцю мали лише ті господарі, які мали пасіку, і свічки для трійці сукали лише з воску власної пасіки.
Як пояснювали старі дідусі й бабусі, трійця мала чарівні властивості: хто мав трійцю, той мав багато роїв, меду й воску; хто мав трійцю — відводив нею від нив град і тучу; хто мав трійцю — відганяв лихі сили, а навіть і смерть заворожував. Три свічки визначали: одна на пошану сонцю, друга — покійникам, а третя — на щастя і здоров'я всім живим. Але другі пояснювали, що одна свічка знаменувала небо й сонце, друга — землю і воду з її рослинами і тваринним світом, а третя — повітря з птицями й вирієм...
З прийняттям християнства трійця знаменувала св. Тройцю.
Традиційна праця господинь у Чистий четвер:
У чистий четвер до схід сонця матері купають малих дітей, щоб були здорові, щоб відмити й заворожити недугу та смерть, бо й „ворон у цей день купає своїх воронят", а живуть ворони сотні літ.
„В жильний четвер купаються від чорної хвороби"...
Обід у цей день короткий, бо головне в цей вечір — це вечеря, яка відбувається після Страстей, пізно, уночі.
Головне, - в четвер остаточно закінчують писати писанки та починають пекти баби — жовті високоздобні паски та готують дещо вже на посвячення, в цім складі — сіль. Увесь піст, починаючи з першого тижня, господиня чи господар викидає на гору хати щочетверга по поліну для паски. Сьогодні ті дрова з горища здіймають, кладуть у піч з галузкою свяченої верби, минулорічної, і напалюють піч на перші паски. В городі по обіді праця припинена аж до після провідного тижня.
„Особливо ж у значній кількості і різноманітних видах баби випікаються в Польщі й Малоросії (Україні) за звичаєм на Великдень: вони мають велике значення в сервіровці (приналежності) великоднього стола... нараховують до сорока різних сортів баб, з них найбільше вживані — баби шафранні й хлібні..."
В Україні на Великдень печуть високоздобні й різноманітні баби, їх випікають у спеціальних формах та ринках, вистою бувають до метра. В баби кладуть 60-120 жовтків з яєчок, масло, цукор, пахощі різні, ллють ром. Місять та „вибивають" баби 1-2 години.
Крім бабок в Україні випікають іще кілька сортів пасок. Також здобне тісто, але інші способи випечки та менше дається пахощів, жовтків та масла. Паски розрізняють: баби — жовті, білі та чорні. Старенькі бабусі пояснювали: баби жовті — це сонцю, білі паски — це покійникам, а чорні — господарям, взагалі людям. Інші старенькі пояснення давали таке: жовті баби — небу, сонцю; білі, пахучі, здобні — повітрю, щоб не приносило лиха та смерти; чорні, разові, з корінням та пахощами — родючій землі.
Господиня для випечення пасок за кілька днів вимивала хлібну діжу (правда, баби розчинялись у ночвах, чи великій макітрі), викурювала зіллям з трійці, висушувала й „учиняла" з певними молитвами та висловлюванням певних формул. Баби випікались у четвер; білі паски — в п'ятницю, а чорні — в суботу. Піч на паски напалювалась дровами, що збирались по поліну протягом Великого посту четвергами. До розпалювання печі під паски, клали невеличкі куски свяченої верби. В давнину розпалювали піч під паски живим вогнем, а в п'ятницю та суботу — запалювали зі страсної свічки. Коли тісто сходить у ринках, чи формах — у хаті мусить бути цілковита тиша. Тому з хати виряджалися всі, крім господині та малих дітей, яким суворо наказувалось не розмовляти й до бабок не заглядати.
Баби господиня саджала в піч дуже обережно, щоб не струсити тіста, щоб баби не „сіли". Коли саджали баби в піч, господиня виговорювала стародавні формули такого приблизно змісту: „Свята паско, будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (перераховує всю свою родину, всіх членів родини), коли живі, будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш ти. Світи нам, паско, як світить сонце святе; щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична..."
Коли саджали в п'ятницю білі паски, на пошану й у дар покійникам, то промовляли: „Хай будуть праведні душечки чисті й святі, як чиста, свята й велична ця паска... Щоб було вам так відрадно там, як паскам у печі. Вам, родителі наші, ці паски печемо, шануємо вас, а ви допомагайте нам... Хай раювання вам буде так прекрасне, як цим паскам у печі..."
Коли саджала чорну паску (разові паляниці), господиня висловлювала пошану землі-матінці, а людям, усім живим, усій худібці — коровам, коням, вівцям, птиці — бажала здоров'я і всякого добра... Щоб урожай був багатий, щоб не було грому-бурі і т.д.
Виймаючи з печі, господиня також виговорювала певні формули й молитви. Баби качали. З роками всі ті формули забуті, та й не всюди дотримувались печення трьох видів пасок.
Пізніш паски оздоблювали різними птицями, баранчиками, тригверами, хрестами тощо.
Ясно, що випікання високо здобних бабок та пасок, мазурків та іншого такого роду печива — це продукт пізніших часів, бо ж у давнину не було ані петльованої муки, ані прянощів, ані різноманітних приписів до печива...
..."У великий четвер, який інколи називається чистим, увечорі люди справляють щось подібне до вілії, (Багатої куті)".
Після Страстей повертаються всі додому й сідають за урочисту вечерю. Страсна вечеря в минулому була подібна до „тайної вечері" — куті. Які саме були традиційні страви, трудно нині сказати, але чимало стареньких оповідали, що традиційними стравами на страсній вечері були близько такі: кутя з медом і маком, узвар, вареники з сушеними сливами, вишнями-черешнями, капусняк, риба.
Судячи з урочистості та страв, припускаємо, що вечеря на пошану покійників вважалася з покійниками разом, що справляли саме в цей день свій Великдень.
Старенькі бабусі та жінки, в яких померли діти, — постять цілком від страсної вечері до розговіння.
„Від обіду в четвер до розговіння старенькі бабусі нічого не їдять, цебто нічого зовсім і в рот не беруть..."
Чимало стародавніх легенд у справі четверга перед Великим днем та легенд — сказань апокрифічних про Христа, Юду, про природу тощо. Стародавні легенди надзвичайно цінні тим, що проливають світ на систему нашої стародавньої дохристиянської культури, від якої ми маємо лише уламки, окремі фрагменти в той час, як релігія, віра кожного народу має певну систему, послідовність і зв'язок.
"Варто було б дошукатися тієї загальної точки, з якої, як із клубка, розвиваються всі свята. Такий початковий пункт намірено, вмисне мусить бути й є насправді; тому, що народні свята — залишки релігії наших предків, і не могли бути натикані в році, як тички в городі, без всякого зв'язку між собою. В іншому випадку, релігія наших предків була би непослідовною. Такої недостачі не може бути в релігіях, як творчості цілого народу. І насправді, народні свята так тісно в'яжуться одне з другим, проходять суцільний рік у такій суворій послідовності."
Чимало різних вірувань пов'язано з великим четвергом, що в більшості є рештки далеко дохристиянських вірувань:
1. Купання дітей до світу, щоб прогнати смерть, хвороби, щоб здорові були;
2. Віра в четвергове купання, як лікування від чорної хвороби;
3. Дівчата мусять скочити у воду з одежою, а в крайньому випадку — вмитися, щоб набути красу й здоров'я;
4. Вірування, що покійники не вийшли з роду й родини, а перебувають далі в роді.
5. Вірування в очисні вогні, вірування в чарівні властивості трійці та страсної „громничної" свічки;
6. Вірування, що в жильний четвер можна закляттям відігнати смерть та недугу;
7. Вірування, що в жильний четвер можна побачити й унешкодити відьму;
8. Вірування, що за паску-бабу, присвячену сонцю, — сонце подасть життя й здоров'я всім членам родини, називаючи їх поіменно;
9. „Як у великий четвер пряде й тими нитками шиє кошелю, то грім заб'є, як у тій кошелі ходитиме."
10. „Як паску виймуть з п'єцу, то саджьиют потім ноги в пєц, аби сьи по ногах нич не чинило, аби здорові були. І руки також саджьиют у пєц, аби сьи не сідали, і аби сьи задерки не робили."
„Як баба пече паску, і паска западе, то вмре до другого року".
Як бачимо, в страсний чи великий четвер є чимало вірувань, сказань, легенд, які наочно показують далекий дохристиянський світогляд — культ покійників, віра, що вони й далі залишаються в роді та родині, не гублять зв'язку та є опікунами свого роду родини; значний вияв і анімістичного світогляду, а далі двовір'я та християнський світогляд.
Багато цінного можна взяти з звичаїв та традицій великого четверга для дослідження дохристиянської та первісної культури наших пращурів.
У Велику п'ятницю день поділено на дві частини: до Плащаниці й після. У велику п'ятницю замовкають дзвони, лише в деяких місцевостях існували в той час „клепала" — били в дерев'яну чи залізну дошку замість дзвонів...
У хаті говорили тихо; не можна було лаятись чи говорити недоречних слів; не можна в той день сердитись, комусь докоряти.
Ніхто, крім малих дітей, не їв до Плащаниці. Особливого й обіду не було в цей день. Важка праця в господарстві та в хаті закінчена ще в четвер.
У п'ятницю до Плащаниці господар продовжував наводити в господарстві лад, біля худоби, в пасіці, в садку. Господиня пекла білі паски, подібно, як і в четвер баби. Поралася біля м'ясив: готувала ковбаси, шинку, порала порося; пекла коржі й товкла їх на муку на начинку поросяти та поріб'я. В таких клопотах проходив день у господині. Під вечір усі йшли на Плащаницю. Як і на Страстях, церква переповнювалась на Плащаницю людьми. Мовчазні, понурі, стомлені після кропітких робіт, — стоять усі в церкві й слухають уважно „Плач Богородиці", Євангелії та взагалі спокійно вистоюють усю сумну службу.
Після Плащаниці повертаються додому, злегка перекусять-поїдять і продовжують господині свою попередню роботу. Але ані шити, ні прясти, ні прати, чи білити вже не можна. Господарю не можна нічого тесати чи рубати.
„У Велику п'ятницю невільно дивитись до люстра..." „Як у Велику п'ятницю падає дощ, то буде сухий рік..."
1. Господиня пече чорні паски (паляниці).
2. Після паляниць засуває в піч пекти поросятко, шинку, ковбаси та поріб'я.
3. В гарячу піч засуває писанки запекти, а вийнявши, обтирає сухою шматкою, яка набуває чарівних і цілющих властивостей, нею відкурюють бешиху тощо.
4. Господар найчастіше красить крашанки; коли господар зайнятий, то це робить господиня.
5. Варяться яєчка на посвячення, потім обирають шкаралупи й пускають на воду до рахманів, або викидають на дах хати.
6. Разом з господарем сучать свічки до паски та на стіл, одну світять під час розговіння; також вона горить і уночі.
7. Готує всю білизну святкову для родини.
8. Разом з господарем готує ,,дору" — все для посвячіння. А святять таке: паски, з житнього хліба цілушку; обирані яєчка по кількості членів родини; крашанки та писанки; сирну паску; масло; сало; ковбасу, порося, шинку, поріб'я, пшоно, сіль, хрін, ніж, голку.
До пізньої ночі клопочуться господині, готуючись до Великодня.
Увечері світять
лампадку та свічку в хаті. Спати дорослим у цю ніч
не можна. Молодь іде до церкви до вогнів, або
слухати, а чи й читати „діяння". Багато-багато
легенд існує про передвеликодню ніч, про великий
четвер, велику п'ятницю та велику суботу. Багато
різних вірувань пов'язано з чистим тижнем,
зокрема з останніми трьома днями цього тижня.